+38 (04744) 3-43-84
Меню
Остання редакція: 10 березеня 2016

Наукові школи

Кафедра агрохімії і ґрунтознавства в Уманському навчальному закладі зароджувалась на основі того, що у 1926 році випускники Уманського агрополітехнікуму П.А. Власюк і Я.І Тютюнник заснували кабінет агрохімії, на базі якого у 1928 р. під безпосереднім керівництвом доктора с.-г. наук, професора О.І. Душечкіна створена кафедра агрохімії і ґрунтознавства. Він і очолював кафедру в 1928—1929 рр., а його заступником був молодий викладач П.А. Власюк. У 1931 р. П.А. Власюку присвоєно вчене звання професора агрохімії і ґрунтознавства і призначено завідувачем кафедри тоді вже Уманського сільськогосподарського інституту. За його ініціативи і при безпосередній участі розгортаються дослідження з удобрення сільськогосподарських культур, проводяться фізіологічні спостереження з використання та перетворення макро-і мікродобрив. Віддається перевага системним дослідженням з ґрунтознавства і агробіології в поєднанні з геохімією і фізіологією рослин. За їх результатами опубліковано оригінальні наукові праці вченого «Про ґрунти та їх угноєння на Уманщині» (1930), «Водяний режим ґрунту за сівобігами дослідної станції» (1930),  «Динаміка азоту і фосфору в ґрунті» (1931), «Підкормка цукрових буряків» (1936).

П.А. Власюк і М.М. Шкварук опублікували в 1932 р. перший український підручник з ґрунтознавства для студентів вищих сільськогосподарських навчальних закладів. Підручник написано на високому науково-методичному рівні і разом з тим дохідливою, властивою цим визначним вченим-патріотам, рідною мовою. А в 1934 році ними видано «Методику дослідження ґрунтів».

Академік П.А. Власюк очолював кафедру агрохімії і ґрунтознавства до 1948 року, а після нього завідувачем був випускник Харківського СГІ ім. Докучаєва учень професора М.А. Єгорова доцент М.І. Делеменчук (1948—1979 рр.), далі кафедрою завідував заслужений працівник освіти України, доктор с.-г. наук, професор І.М. Карасюк (1979—2009 рр.), нині кафедра працює під керівництвом випускника УСГІ доцента В.І. Невлада.

У 1964 р. під керівництвом завідувача кафедри агрохімії і ґрунтознавства доцента М.І. Делеменчука і професора І.М. Карасюка було закладено на чорноземі опідзоленому стаціонарний дослід з вивчення систем удобрення сільськогосподарських культур у польовій сівозміні, який одночасно розгорнуто у просторі і часі – на 10 полях упроваджено польову сівозміну з типовим для цього регіону набором сільськогосподарських культур. Варіанти досліду включали органічну, мінеральну та органо-мінеральну системи удобрення з одинарним, подвійним та потрійним рівнями насичення поживними елементами сівозмінної площі. Одинарна доза NPK у формі мінеральних добрив складає по 45 кг д.р., органічних – 4,5 т гною на 1 га сівозмінної площі.

Протягом п’яти ротацій сівозміни вивчається вплив різних систем удобрення сільськогосподарських культур на фізико-хімічні, агрофізичні властивості ґрунту, його поживний, водно-повітряний режими, рівень продуктивності вирощуваних сільськогосподарських культур. На основі результатів досліджень доктори сільськогосподарських наук І.М. Карасюк і Г.М. Господаренко розробили систему удобрення в сівозміні, яка забезпечує врожайність сільськогосподарських культур на рівні 65 ц/га пшениці озимої, 90 ц/га зерна кукурудзи, 500 ц/га буряків цукрових. На матеріалах досліджень захищено чотири докторських і 15 кандидатських дисертацій, розроблено і впроваджено у виробництво рекомендації з раціонального використання добрив, захисту ґрунту від деградаційних процесів та підвищення його родючості. Дослід атестовано і зареєстровано Академією аграрних наук України за № 094.

На базі досліджень кафедри агрохімії і ґрунтознавства підготовлено і видано 12 підручників, 9 навчальних посібників, 12 довідників та монографій, біля 50 методичних розробок та рекомендацій, опубліковано понад 800 наукових статей, отримано п’ять патентів на винахід та корисну модель, захищено п’ять докторських і 52 кандидатські дисертації.

На базі кафедри агрохімії і ґрунтознавства була створена група ґрунтознавців, яка під керівництвом професора М.М. Шкварука у 1957—1966 рр. провела широкомасштабне обстеження ґрунтів різних господарств і сортодільниць на площі понад 500 тис. га. Кожному господарству вручено ґрунтові карти і картограми та рекомендації щодо раціонального ведення землеробства. За матеріалами досліджень вийшла у світ монографія «Ґрунти Черкащини», підготовлена дослідниками М.М. Шкваруком, М.І. Делеменчуком, А.П. Кучеренком, О.А. Великим та ін.

Експериментальні дослідження ґрунтів у плодових насадженнях та удобрення плодоягідних культур започатковані на кафедрі під керівництвом П.А. Власюка С.С. Рубіним і М.М. Шкваруком у 1930 році. С.С. Рубіним були закладені стаціонарні досліди в яблуневих садах з системами удобрення та утримання ґрунту в міжряддях на чорноземі реградованому та сірому лісовому і темно-сірому опідзоленому ґрунтах. На останньому ґрунті з системами удобрення після реконструкції дослідного саду в 1982—1984 рр. (на збережених різноудобрюваних ділянках після викорчування старих дерев посаджено новий сад) дослід ведеться до цього часу і є найбільш довготривалим у плодових насадженнях та, відповідно, істинно унікальним представником «золотого фонду» агрономічної науки.

За більш ніж півстолітній період  досліджень С.С. Рубіним і його учнями (Н.Є. Поповою, А.П. Данилевським, Г.К. Карпенчуком, А.О. Бондаренком, В.Ф. Мойсейченком, М.Д. Романенко, П.Г. Копитком, З.В. Геркіял, В.І. Прасолом та іншими) вивчено багато питань регулювання ґрунтової родючості в садах і відповідної реакції плодових рослин на її зміни. З основних агротехнічних прийомів догляду за ґрунтом досліджені різні системи утримання його в міжряддях та системи удобрення (органічна, мінеральна й органо-мінеральна), норми, дози і співвідношення добрив, способи, частота і строки їх внесення, форми мінеральних туків для ефективного застосування в садах, передсадивний обробіток та удобрення ґрунту з метою його окультурення під плодові насадження.

Результати досліджень широко висвітлювались в багатьох наукових працях, в тому числі у монографіях С.С. Рубіна (1936, 1949, 1954, 1958, 1962 рр.) і практичних рекомендаціях. Останні успішно застосовувались у промислових плодових насадженнях, особливо в спеціалізованих садівничих господарствах.

Значно було розширено і поглиблено дослідження з оптимізації родючості ґрунту в плодових насадженнях після 60-х років, коли в 1960 році на базі довготривалих дослідів в Уманському СГІ відбулась Всесоюзна методична нарада ВАСГНІЛ, присвячена питанням утримання ґрунту в садах (в широкому розумінні – догляду за ґрунтом для забезпечення його високої родючості). Учасниками наради було схвалено напрями досліджень наукової школи професора С.С. Рубіна з проблематики утримання ґрунту в садах і намічено завдання з вивчення її на перспективу та вирішено відкрити в Уманському СГІ під його науковим керівництвом науково-дослідну лабораторію з утримання ґрунту в садах (у 1987 р. Союзним Міністерством с. г. їй надано статус проблемної н.-д. лабораторії з оптимізації родючості ґрунту в плодоягідних насадженнях).

Після започаткування роботи цієї лабораторії у 1963 році у багаторічних дослідах проведено комплексні агрохімічні аналізи ґрунту в кореневмісному шарі (до метрової глибини) з визначення його складу та основних властивостей, що характеризують рівень родючості. Було закладено велику мережу нових дослідів у садах різних конструкцій у всіх основних природно-кліматичних зонах України з дозами і співвідношеннями добрив для вивчення ефективності їх дії на різних типах і різновидностях ґрунтів. Різнопланові багаторічні   досліди проводились в садах навчально-дослідного господарства на загальній площі більше 100 га, а також в  садівничих господарствах України і Молдови на площі 115 га.

В лабораторії виконано фундаментальні дослідження процесів ґрунтоутворення в умовах довготривалого (понад 50 років) садового агробіоценозу як специфічної агроекосистеми, що займає проміжну біолого-екологічну нішу між лісовим біогеоценозом і польовим агрофітоценозом. Під багаторічною садовою (деревною) монокультурою ґрунтовно досліджено процеси трансформації і профільного розподілу (до 10 –13-метрової глибини) органічних та мінеральних речовин, їх кругообігу і балансу в садових агроекосистемах за різного утримання ґрунту та удобрення. Встановлено, що за парового утримання ґрунту в міжряддях плодових насаджень в ньому процеси мінералізації органічних речовин переважають над процесами їх гуміфікації, тому відбуваються значні непродуктивні втрати розчинних сполук елементів живлення, які  не можуть всі засвоюватись плодовими деревами, а частина їх вимивається за межі глибоко розповсюджених  їхніх кореневих систем навіть у підґрунтові води.

Поряд зі встановленою в дослідах позитивною водорегулювальною  роллю парової системи утримання ґрунту в незрошуваних садах за умов нестійкого і недостатнього зволоження, доказана ефективність застосування дерново-перегнійної системи утримання міжрядь у зрошуваних насадженнях та в умовах достатнього природного зволоження, яка забезпечує таке поповнення ґрунту органічними речовинами і, відповідно, гумусом, як органічна система удобрення за парового утримання, зменшує або й повністю усуває недоліки парової системи щодо дегуміфікації, ерозії і в цілому деградації ґрунту.

У нових дослідах лабораторії встановлено та рекомендовано оптимальні норми і дози добрив та методи їх уточнення в конкретних кварталах садів і ягідників за даними агрохімічного обстеження ґрунту і рослин з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов та рівня продуктивності насаджень. Розроблено і рекомендовано системи застосування органічних і мінеральних добрив для забезпечення достатнього живлення плодових рослин за раціонального використання цих засобів та збереження екологічної чистоти продукції і навколишнього природного середовища.

На основі результатів досліджень лабораторії опубліковано монографії та навчальні посібники, видано рекомендації для виробництва з інтенсифікації садівництва та удобрення плодових насаджень, утримання ґрунту в них. Відомості про дослідження систематично публікуються в журналах і збірниках наукових праць університету та в інших наукових  друкованих виданнях і демонструються на виставках досягнень агропромислового виробництва. Їх результати відомі і визнані в багатьох країнах Європи, Азії й Америки.

За результатами багаторічних досліджень також підготовлено й успішно захищено шість докторських і 19 кандидатських дисертацій та понад 100 дипломних робіт випускників університету. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.12.07 р. № 1103-Р довготривалий дослід з системами удобрення яблуневого саду на темно-сірому опідзоленому ґрунті (проводиться впродовж 85 р. з 1931 р. по цей час) включено до Державного реєстру наукових  об’єктів, що становлять національне надбання, як науковий об’єкт «Унікальна дослідницька агроекосистема яблуневого саду Уманського державного аграрного університету» (нині Національного університету садівництва).

Тривале дослідження ґрунтів на Уманщині, починаючи від В.В. Докучаєва до наших днів, має важливе діагностичне значення, дає можливість встановити динаміку агрофізичних і фізико-хімічних показників у процесі різного характеру їх використання.

На базі тривалих дослідів університету 2—5 липня 2002 року відбувся 6-й делегатський з’їзд Українського товариства ґрунтознавців і агрохіміків під девізом «Ґрунтознавство і агрохімія на шляху до сталого розвитку України», підготовка і проведення якого здійснювались в основному за активної участі колективів кафедри агрохімії і ґрунтознавства та проблемної лабораторії.

Останні новини

Всі новини